«Люди, а не формуляри»: вчимося чути людей з військовим досвідом та їхні родини

12 лютого 2026 року на базі КЗ «Публічна бібліотека» за ініціативи голови Громадської організації «Ветеранське серце» Ірини Тимошевської була організована просвітницька зустріч із елементами живого діалогу, присвячена темі, яка сьогодні стосується кожного з нас — розбудові етичної та людиноцентричної комунікації з ветеранами війни та їхніми сім’ями. Назва заходу «Люди, а не формуляри» стала його головним гаслом: ми прагнемо, щоб за документами та статусами фахівці насамперед бачили особистість.

👥Захід об’єднав людей із різним досвідом, що дозволило почути голос кожного, хто залучений до процесу адаптації. На зустрічі були присутні ветерани російсько-української війни — Олександр Анатолійович Можаєв та Юрій Анатолійович Джабінський, а також члени родин військовослужбовців, чий досвід є невід’ємною частиною спільної історії.

Професійну сторону представляли:

т. в. о. начальника відділення цивільно-військового співробітництва 2 відділу Ізмаїльського РТЦК та СП - старший сержант Каулька Оксана Миколаївна;

начальник відділу соціального захисту населення Ренійської міської ради – Наталя Козловська;

фахівець із супроводу ветеранів - Кристина Лазар;

представники КУ «Центр надання соціальних послуг» Ренійської міської ради;

фахівець Ренійського бюро правової допомоги – Анастасія Паніогло.

Сферу культури та молодіжної політики представляли начальник відділу культури, туризму, молоді та спорту Ренійської міської ради Антоніна Асаржи, надавачі бібліотечних послуг та голова молодіжної громадської організації «Голос Рені» Валерія Лукіянчук. Така синергія ветеранів, родин військових, представників органів місцевого самоврядування, надавачів соціальних та культурних послуг допомогла створити простір ефективної комунікації та вийти за межі сухих інструкцій.

🗣️Про що говорили?

Програма заходу охопила найгостріші питання взаємодії «людина — система». Основна увага була прикута до таких блоків:

🔹Людський вимір досвіду: обговорили, чому війна залишається з людиною після повернення і як вона впливає на сприйняття реальності та довіру до інституцій. Юрій Джабінський та Олександр Можаєв поділилися власним досвідом вдалої і невдалої комунікації з цивільними інституціями, а також розповіли про проблеми, з якими стикаються учасники бойових дій після повернення з війни.

🔹Комунікація без травматизації: розбирали, які фрази та інтонації можуть завдати болю та чому не варто ставити запитання про бойовий досвід без нагальної потреби.

🔹Підтримка родин: окремо зупинилися на досвіді дружин, батьків та дітей військових, які є «невидимими учасниками війни» та часто переживають вторинну травматизацію.

Старший сержант Каулька Оксана Миколаївна розповіла про роботу з родинами військовополонених та безвісти зниклих. Фахівець із супроводу ветеранів Кристина Лазар поділилася своїм досвідом спілкування з людьми з військовим досвідом.

Під час діалогу учасники заходу напрацювали конкретні рекомендації для щоденної роботи:

🔰Спочатку людина — потім документи: контакт має починатися з привітання та встановлення довіри, а не з заповнення бланків.

🔰Повага до мовчання: право ветерана не розповідати про пережите є абсолютним. Наполягати на розмові — це ризик ретравматизації.

🔰Емоції — це сигнал, а не проблема: гнів, відстороненість або сльози є природними реакціями на надзвичайний досвід. Фахівець має залишатися спокійним і давати простір для цих почуттів.

🔰Система має адаптуватися до людини, а не навпаки. Людяна комунікація — це основа, на якій будується довіра та ефективна реабілітація.

📑Наприкінці зустрічі учасники отримали від ГО «Ветеранське серце» Пам’ятку для фахівців, яка допоможе кожному працівнику перетворити формальний прийом на підтримуючу взаємодію.

🫂Головним результатом зустрічі стало розуміння того, що людяна комунікація — це не просто ввічливість, а фундамент ефективної роботи та соціалізації ветеранів. Ми маємо навчитися бачити в кожному, хто звернувся по допомогу, не «черговий номер» чи «статус», а людину з унікальним шляхом. Тільки через визнання гідності та повагу до досвіду ветерана ми зможемо побудувати систему, яка справді підтримує, а не просто функціонує.